А смерть кружляє, кружляє, кружляє, кружляє навколо палі

А смерть кружляє, кружляє, кружляє, кружляє навколо палі. Наносить білого снігу у очі його запалі. А я нічого не бачу... якась в очах крутанина… Кружляє, кружляє, кружляє ота страшна хуртовина! Танцює, хижа і п’яна, льодистими сережками трясе. Як голову криваву Іоанна над білим світом Іроду несе... А через рік, і через два, і три сумні у нас були свят-вечори. Усе печаль, все тінь його незрима. Колядники співають під дверима: «Ой чи є, чи нема пан-господар вдомá?» А пам’ять про нього на покуті головою на руки впала.

Ліна Костенко, Маруся Чурай