Я й сама вже не знаю, жива я чи ні

Я й сама вже не знаю, жива я чи ні. Тільки знаю одне — що, склепивши повіки, проплила моя мамо у тому човні та й втонула у землю, втонула навіки. Добрела я додому тоді звідтіля. Та й ношу її смерть у душі, як провину. Все ввижається: чорна осіння земля глухо гупає, мамо, об твою домовину…

Ліна Костенко, Маруся Чурай