Коли Антоніо одержав роль перевертня, його немов підмінили

Коли Антоніо одержав роль перевертня, його немов підмінили. Якось одразу переродився. Складалося враження, начебто опинився в рідній стихії, ніби саме цю роль чекав усе життя. І грав її, викладаючись до краплі, віддаючи всю душу. Немов жертвуючи собою заради цієї ролі. Навіть тату зробив. На грудях. Ходив тут, усім хвастався. Говорив, що десь прочитав, начебто це татуювання повинне принести щастя. Мені теж показував. Це була могутня голова вовка з вишкіреною пащею. Мені вона відразу не сподобалася. Від неї віяло якимось жахом. Художник, звичайно, постарався. Паща вийшла правдоподібна. Антуан жартома мів, що тепер буде жити, як вовк: одержувати від життя більшу здобич, а тому, хто не сподобається, хто скривдить, перегризатиме горло. Усе це нагадувало марення божевільного, на яке ніхто не звертав особливої уваги. Думали, грається хлопець.

В'ячеслав Васильченко, Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки