— А тепер слухай

— А тепер слухай. Душа твоя чиста розірвана навпіл, і не знаєш ти, що добре, а що зле. А як того не розумієш, то й бредеш навпростець, хоч шляхи самі під ноги просяться. Ти дивишся навкруги — оце діло нібито добре, а придивляєшся — у багнюці воно втопло. І далі бредеш без кінця і краю. І ось — знову багнюка. Ти руку простягла — та ні, це ж чисте озеро. А всі навкруги — сліпі! Сліпі й кричать тобі: «Багнюка! Багнюка!» А ти оглухни! Оглухни, дитино, бо якщо ні — брести тобі крізь життя навпростець до скону і щастя не мати.

Люко Дашвар, Мати все