От я й дивлюсь, що в тебе ж таке личко, що в ньому наскрізь світиться душа

От я й дивлюсь, що в тебе ж таке личко, що в ньому наскрізь світиться душа. А як подумать, дівчинко моя ти, то хто із нас на світі не розп’ятий? Воно як маєш серце не з льодини, розпяття — доля кожної людини. Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі.

Ліна Костенко, Маруся Чурай