— Кого ти любиш, Іване

— Кого ти любиш, Іване? Мене чи свою пам’ять? Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. А тепер моє обличчя зведене судомою болю. Вмираю від сухот. Сама від себе вже вмерла. І ти це, Іване, знаєш. Оце, що від мене лишилось, то, власне, уже не я. Ти любиш не цю, Іване. Ти пам’ять свою кохаєш. Щасливий будь нею, Іване. Бо пам’ять завжди твоя.

Ліна Костенко, Маруся Чурай