Наручники заховав у кишеню бриджів. Узявши пістолет, почав тягти Романченка в безпечне місце. До ґанку. Вдавалося важко, хоч капітан і намагався допомагати, відштовхуючись підборами. Прихилив до стіни. Офіцер почав рвати сорочку й обмотувати закривавлене плече. Виходило погано, але Романченко всміхнувся й підморгнув. Богдан показав «ок» і став прокрадатися до рогу. Десь там, за ним, Ведмедеря. Озброєний. Небезпечний. Страшний. Який не збирається зупинятися. Та й патронташ у нього, найімовірніше, чималенький. Вистачить і на Лисицю, і на добивання Романченка. А може, то хтось інший?
В'ячеслав Васильченко, Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки
