Оповідання в стилі радянсько-українського агітпропу: молоді робітники їдуть до села допомагати у колективізації й налагодженні роботи колгоспів «Соціялістичний Донбас потребує городини». Серед активістів є переконані (рафіновані) більшовики «Я, Василь Третячок, ущерть налитий бажанням i ентузіязмом доби, великодушно дарую вам це й повертаюся до попереднього: ви розумієте, що значить Соціялістичний Донбас потребує городини?», не зовсім рафіновані комсомольці, такі як Соня Малковська «… вона надто міська із своїми випещеними нігтями і запахом одеколону», та буржуазні переродженці, такі як Саша Кренц (маскувався під активіста, а дружина – міщанка – думає лише про речі й гроші«…купила велику картину й повісила; її над ліжком; це груші й яблука висипані з котика. Купала килимок до ліжка».]). Як годиться, комсомольці на висоті у праці й захисті колгоспного ладу: « Товарищі, ворог дає нам 6ій. Це його остання спроба. I наше діло зробити, щоб ця спроба справді була останньою. Використаймо його зброю проти нього: завтра ж організуймо збори бідноти й на цих зборах викриємо куркульські заміри, щоб назавжди ліквідувати його в цім селі». А переродженці (Саша Кренц) тікають від труднощів.
Оповідання перенасичене духом тієї епохи, її фразеологією, яка проникла в усі клітинки суспільства. Навіть міщанка Віра в листі до коханого пише: «Милий! У нас, в країні, все на контрольні цифри, на завдання. Я ставлю собі завдання, вкладаю cвій промфінплян, i оголошую себе ударницею... Ти пишеш „цілую тебе 1000 разів». Я висуваю зустрічний промфінплян — 1.000.000 поцілунків моєму славному хлопчиков! Caшi! Безліч дівв i ночей носолоди в моєму, нашому, затишку. До peчi, я купила панчішки (покищо шовкові, на фильдеперс не стало асигновань)».
Это и многое другое вы найдете в книге Контрольні цифри (Лесь Гомін)